Більше року пані Яна з чоловіком, сином та трьома котиками проживає у лікарні у Великому Любені, де облаштували прихисток для внутрішньо переміщених осіб. Рішення про виїзд далося непросто. Почалися сильні обстріли неподалік. Були жертви. Задля безпеки родина вирішила їхати на Львівщину.
«Якби мені хтось сказав, що таке буде, я б ніколи не повірила. Тоді усе було дуже раптово. Ми складали у причеп те, що бачили. В одній машині нас їхало шестеро – до нас сіли ще люди, які також евакуювались, – і ще наші три котики. Коти їхали на колінах. Для них поїздка була стресовою, – розповідає пані Яна. – Коли ми приїхали до Львова, було темно, падав сильний дощ. Нам довелося ночувати тоді на заправці. Було справді складно, але головне, що ми живі і здорові».
На Харківщині жінка працювала помічником вихователя. Однак після початку повномасштабного вторгнення його закрили. Хоч діти і залишаються зараз у цьому населеному пункті, але через прильоти відновлення роботи неможливе. Вдома залишається батько Яни та сестра. Вони ж поки не планують повертатись додому. Тут почуваються спокійніше.
У Великому Любені родина добре адаптувалась. Кажуть, що почуваються вже ніби місцевими, бо всіх знають і їх уже всі знають. Чоловік знайшов роботу. Артем, син Яни, завершив 10 клас у місцевій школі. Хлопець ділиться, що навчання йому дуже подобається. За цей час навіть вдалося підтягнути деякі предмети, адже є змога відвідувати навчання офлайн.
У родині Яни котів тварин дуже люблять! «Якби мене не зупиняв чоловік, то я б, мабуть, тримала вже з десяток котиків», – сміється Яна.