– За морем.
– За чим сумуєте найбільше?
– За морем. Як ми із чоловіком увечері брали каву і неспішно гуляли по набережній. Я любила пити каву і просто дивитись на море. Від цього на душі відразу ставало добре і я ні про що інше не думала.
Юлія приїхала разом із двома дітьми у Стрий більше року тому із містечка Урзуф – курортного містечка у Маріупольському районі. Сьогодні місто окуповане, а зв’язку із рідними, які там залишились, немає. Чоловік Юлії – захисник Маріуполя, служить у ЗСУ.
Якийсь час сім’я знаходила прихисток у Запоріжжі та Дніпрі, однак коли обстріли посилились, прийняли рішення терміново виїжджати на захід України. Особливо складним цей період видався для старшої доньки. Кожен гучний звук викликав у дитини великий страх та сльози. Стрий – перше місто, яке побачили на карті Львівської області. Раніше Юлія тут не була, нікого із знайомих тут не мала. Їхала з донькою та сином, якому тоді виповнився тільки місяць, у невідомість.
Зараз родина вже адаптувалась до життя у новому місті. Донька Юлії ходить у школу, на дзюдо та англійську. Знайшла багато нових друзів і сама бігає на улюблені гуртки. Молодший син невдовзі піде в садочок. Кажуть, тут почуваються у безпеці. Юлія також знайшла подруг – жінок, які, як і вона, приїхали у Стрий разом із дітьми. Вони дуже підтримують одна одну – коли комусь потрібно кудись піти по справах, то можуть довірити одна одній пригледіти за дітьми.
Як і тисячі українських жінок, Юлія дуже хвилюється за чоловіка, який зараз захищає Україну. «Особливо складно, коли він не телефонує. Хоч попереджає про такі моменти, але на серці мені не спокійно, коли не чую його голосу», – ділиться Юлія. – Я постійно моніторю новини, особливо на тому напрямку, де служить чоловік. Коли діти вже сплять вночі, я перечитую усе, що сталося за день. Деякі новини мене розбивають, а деякі – дають надію, що все буде добре».
Про Карітас жінка дізналась від знайомих. До кейс-менеджера Кризового центру звернулась із запитом допомогти придбати обігрівач, адже опалення ще немає, а у квартирі холодно. «У нас в квартирі 14 градусів, підлога дуже холодна. Ходимо у звичайних шкарпетках і зверху ще беремо в’язані. Молодшому вдягаю кросівки вдома, аби не було холодно», – розповідає жінка.
Обігрівач родині вже передали, і сьогодні Юлія з донькою та сином вже в теплі.
На питання, про що мріє найбільше, відповідає – про повернення додому та щоб усі рідні і близькі в Україні були разом. Щоб росія назавжди залишила нас у спокої і збереглись життя наших хлопців і дівчат. «Лиш би війна якнайшвидше закінчилась. Море зачекає», – додає Юлія.
Кризовий центр у Стрию діє у межах проєкту NIN – Humanitarian Protection for Conflict Affected People in Ukraine за підтримки Caritas Österreich та NACHBAR IN NOT (2309005).